Квакша грозу накричала

(Зразок допису для перевірки працездатності блогу)

От і осінь вже чаклує в лісі. Відгуло, віддзвеніло лагідне літо. Тихо... 

Раніш, було, аж у вухах лящало від пташиного щебетання, а зараз коли-не-коли промайне якась зграйка, неголосно між собою перегукуючись, і знову тиша… Хіба що ворона ні сіло ні впало над вухом каркне. Та так голосно, що в бідних пічкурів душа в п'яти. Або сорока помітить мене з вудочкою, вмоститься недалечко й починає свої лісові новини з подробицями переказувати. А коли стомиться й виговориться, шукає іншого слухача.

А мені так не хочеться самому зоставатися. Тільки вудочка та я, і побалакати ні з ким.

І раптом над самісіньким вухом як залунає: крак-крак-крак… Хто це? Звідки? Голос долинав з молодого осокора, під яким я вмостився. Дивно, що це за птаха так виспівує? Скільки тут рибалю, ніколи не чув нічого подібного. Витягнув я окуня, закинув вудочку, а над головою знову: крак-крак-крак...

Підійшов я ближче, всі гілки ретельно обдивився. Ніякої пташини й близько немає. Може, непомітно полетіла? Може, проґавив? Стою, прислухаюся, приглядаюся до кожної гілочки.

І тут зненацька замість пташки світло-зелену жабку угледів. Притислася вона жовтавим животиком до гладенького стовбура, зачепилася за нього лапками... Ніби приклеїлася. Не відірвеш.

Та це ж квакша. Жаба така, яка лиш у ночі полює. А вдень перечікує, в густому листі від сонця ховається. Сидить собі отак в холодочку і ні-ні, та й подасть голос. Хто не знає, нізащо не здогадається, що то жаба співає.

Я б цілий день ту квакшу слухав, та щось риба клювати перестала. І на обрії, бачу, хмари з'явилися.

Ого, та чи не гроза насувається? Заходився я вудочки змотувати, а квакша все голосніше, все настирливіше кричить.

Що це з нею? Налякав хто, або що?

Вирішив я подивитися на неї – і не впізнав. Сиділа жабка на тому ж місці, але як вона змінилася! Спинка зробилася темно-зеленою. Навіть коричнювато-зеленою. Якби не бачив її раніше, нізащо б не повірив у це перевтілення.

Але згодом збагнув, що «перефарбувалася" жаба недаремно. І кричала не з доброго дива. Це вона грозу передчувала. Навіть приказка така в народі є: «Квакне квакша на суку –  дощ застука по даху".

(За Віктором Приходьком)